Новости партнеров

Загрузка...

Карпатський мольфар

4 июня 2017
Главные новости,Новости общества
2017-06-04

Юля навчалася в університеті на юридичному і мала відповідне товариство вищого лету, до якого мені було, як до неба рачки. Вона чесно призналася, що зустрічається з сином судді, який уже працює помічником у суді, і збирається за нього заміж. Але з ним не спить.

Мене це здивувало, і я не повірив. Але вона пояснила, що він ще дівич, дуже соромливий, і вона не хоче його шокувати тим, наскільки просунута в сексі. Водночас вона наперед смакує, як буде його розбещувати, а поки що розважається зі мною, — пише Юрій Винничук для Збруч.

Я не мав нічого проти, моїм завданням було тільки вижити у цьому засраному світі, у цій гноївці, в яку мене доля кинула. А щоб вижити, доводилося призвичаюватися до всього, що мене оточувало, мімікрувати, вдавати сіреньку пташку, не рипатися і не шукати собі клопоту на бідну голову.

Якось Юля затягнула мене до товариства, в яке б я нізащо в житті не зміг потрапити без її ініціативи, бо то була тогочасна золота молодь. Тобто золотішої на ту пору у Львові не було: всуціль синочки і донечки компартійного та каґебістського керівництва. Я почувався серед них як екзот.

Помешкання, в якому вони збиралися, вражало своїми розмірами і наповненням. Розкішні меблі, коштовні сервізи, багата бібліотека з самих передплатних видань, а на столі небачені простолюдом напої. Це була молодь, яка купалася в розкоші, харчувалася продуктами з закритих крамниць, зодягалася винятково на базах, носила тільки імпортну білизну, сорочки «містер Де», а джинси «вранґлєр» і «левіс» були їхнім буденним вбранням.

Юля представила мене редактором видавництва «Каменяр», який готує до видання мемуари її діда. Така версія мене цілковито задовольняла, бо її ідея сказати, що я письменник, мене вжахнула. Раз, що я офіційно ним не був, бо для пересічної людини письменником є лише член Спілки, а друге, що в таких випадках мене найбільше діставала пропозиція щось прочитати. Тому й у всіх інших товариствах я ніколи не признавався до літератури, казав, що художник, і уточнював – оформлювач. А то чого доброго ще хтось захоче замовити портрета.

Уся ця компанія спочатку мене сприймала насторожено, але згодом змирилася і не ховалася з тим, що у їхньому колі крутиться самвидав. Але не український, а російський – Солженіцин, Аксьонов, російські емігранти, переклади Генрі Міллера, Кастанеди, окультних авторів. Більшість із них захоплювалися вченням Кастанеди і час від часу згадували таємничого мольфара, з яким зустрічаються, щоб поглибити ці знання і досягнути найвищої форми існування в енергетичному тілі.

Особа мольфара зацікавила й мене, тим більше, що жив він у Львові, а не в Карпатах. І одного разу вони прихопили мене з собою. Мольфар мешкав на Майорівці в приватному будинку. Двері нам відчинила дівчина, вбрана як гіпі, друга така ж дівчина притримувала за нашийник великого дога. Ми зайшли до вітальні, де було лише одне крісло, і нам сказали зачекати, бо мольфар саме спілкується «з Ним». Мені кортіло запитати, про кого мова, але я стримався.

Коли ж з’явився мольфар, я втратив дар мови. Це виявився один дивак, якого я знав ще зі Станіславова, там він вдавав художника і базґрав провокаційні картини – закривавлені вишиванки, що летять у повітрі, покоцані кулями цегляні мури, розіп’яті калинові вінки та інші псевдонаціоналістичні образи, на які як на живця ловилися наївні люди. Ще він бавився в чорну магію, викликав духів, влаштовував нічні гуляння навколо вогнищ, а попри те бухав.

Мольфар мене не впізнав, а може, вдав, що не впізнав. Ми всілися на підлозі, обидві дівчини приєдналися до нас, мольфар розмістився на кріслі, розкрив роздруковану книжку Кастанеди та почав читати по два-три рядки й пропонувати нам їх тлумачити. І щоразу він знаходив у тих тлумаченнях якусь неточність та поправляв.

Мені це скидалося на засідання якоїсь секти, було нудно і нецікаво. Кастанеда мене не обходив, хоча його першу книжку я змусив себе прочитати. І вже тоді запідозрив, що він просто талановитий, ба навіть геніальний шарлатан, який зумів підманути мільйони людей.

Згодом з’ясувалося, що так воно й було, що ніколи Кастанеда не був у мексиканській пустелі, спалившись на тому, що заплутався, коли там насправді випадають дощі, й не бачився з жодним Доном Хуаном.

Мольфар, який про себе розповідав, що він мольфар та ще й гуцульський уже в п’ятому поколінні, розмовляв російською, що було уже саме по собі доволі дивним. Хоча у Франківську розмовляв українською з відчутним акцентом. До того ж я добре знав його, і прізвище у нього було далеко не гуцульське. Одне слово, один пройдисвіт тлумачив другого пройдисвіта майбутнім пройдисвітам.

Особливо смішно мені було спостерігати за їхніми медитаціями з заплющеними очима в той час, як мольфар нібито переселявся в енергетичне тіло. Коли він повертався з того відрядження, то починав ділитися своїми видіннями і осяяннями.  А слухачі нотували.  Я вдавав, що теж щось записую, щоб не скидатися на білу ворону.  

Час від часу хтось із нашої компанії намагався уточнити думку Дона Хуана, мольфар терпляче її пояснював, хоч і дуже плутано, а десь під кінець тієї нашої здибанки звернув увагу на мене і запитав, чому я ні про що його не питаю. Може, мені все так добре зрозуміло? Я відповів, що оскільки потрапив сюди вперше, то лише уважно прислуховуюся, і мені дуже цікаво. Він задоволено покивав і продовжив свою глибинну науку.

Я ледве досидів до кінця цієї примітивної вистави. Виходячи, кожен з нас поклав десять карбованців на столик у коридорі.

Більше я на ті здибанки з псевдомольфаром не ходив, а років через десять, коли Кастанеда продавався на кожному розі, я зустрів того пройдисвіта добряче пожованого й опущеного. Цього разу він упізнав мене, але тільки як слухача тієї незабутньої лекції, і попросив на пиво. Передніх зубів у нього не було, очі сльозилися, руки з брудними нестриженими нігтями трусилися. Я дав йому гроші й запитав, чи він живе там само. Він похитав головою – хату в нього хитрістю забрала одна з тих дівчат, з якою він пізніше одружився, перепродала, і він опинився на вулиці.

 – А переселення в енергетичне тіло не вдалося?

 – Хе, – розсміявся він, – от зараз вип’ю пива і переселюся.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе «Обозреватель Блоги» на Facebook, следите за обновлениями!

Let’s block ads! (Why?)

Подписывайтесь на канал свежих новостей DATA.ua в telegram, а так же на официальные страницы в facebook и twitter, чтобы быть первым в курсе событий.

 
 

Свежие новости раздела:

Добавляет ли глютен килограммы

В последнее время в некоторых странах стала очень популярна безглютеновая диета - кафе, рестораны и магазины существенно расширили ассортимент продуктов без глютена. Как глютен, о котором всего несколько лет..

Влияют ли компьютерные игры на агрессивность ребенка?

Недирективная игровая терапия очень эффективна при работе с детьми с проблемами поведения, с расстройствами эмоционально-личностной сферы. Она способствует разрешению внутренних конфликтов (тревожности,..

«Будет обострение»: в России спрогнозировали реакцию Кремля на поставки летального оружия в Украину

В случае, если США согласятся предоставить Украине летальное оружие, ситуация на Донбассе может обостриться. Об этом в своем блоге на "Обозревателе" заявил российский военный обозреватель и журналист..

Зачем Путин звонил главарям «Л/ДНР»: Киселев указал на два важных момента

Президент России Владимир Путин, впервые проведя телефонные переговоры с лидерами террористов Донбасса Александром Захарченко и Игорем Плотницким, преследовал две конкретных цели. Об этом пишет журналист и..

Путин уступит Донбасс: два возможных сценария

В ближайшие месяцы уступчивость или неуступчивость Кремля в вопросе войны на Донбассе будет напрямую зависеть от того, будет ли нынешний президент РФ Владимир Путин участвовать в президентских выборах. Такое..

Загрузка...
 
 
Топ-тема
Опросы Опрос

Какое наказание заслуживает виновница кровавого ДТП Зайцева ?

Просмотреть результаты

Загрузка ... Загрузка ...
Больше
Главные новости