Топ-тема
Опросы Опрос

Какое наказание заслуживает виновница кровавого ДТП Зайцева ?

Просмотреть результаты

Загрузка ... Загрузка ...
Больше

Трьохлітрові банки і любов

1 февраля 2017
Без рубрики
2017-02-01

Баба Люда любила бульдога Чака. Вона взагалі усіх любила. Їй сьогодні було б 79, але в 2011 вона лягла спати і померла. Отак і було. Просто заснула і не прокинулась. Легко. З ніжною посмішкою на вустах. Така милість Божа буває. Для особливих людей, у яких ніби не одне серце, а добрий десяток — і всі б’ються у ритмі доброти одночасно. І для кожного там є місце, якщо пощастило хоч раз у житті зустріти цю особливу людину…

-Мамо, шо Ви робите? — здивувалась Оксана Лозова, коли побачила, як баба Люда чистить гарбузові зернята (вона їх любила), сама їсть одне через десять, а всі інші віддає собаці.

-Він так дивиться… — відповіла особлива людина.

-Афанасівна! Афанасівна, вийдіть з того кутка, де вино стоїть! Ви йому вже п’ятий стакан наливаєте, Мітька п’є його, як воду, і каже, сволочь, шо не розпробував! — кричить її закадична подруга і сусідка баба Ганя. — Це я для нас вино брала, а не для цього хрона. Він його все видудлить і даже не почувствує. А нам нічого не останеться.

-Ганю, ну, він так просить і каже, що йому погано, а так буде легше…

Дзвінок у двері. Баба Люда відкриває. Незнайома жінка на порозі:

-Поможіть, будь ласка, на лікування дочці.

-А шо у неї?

-Шось по гінекології…

Те, що вона потрапила в квартиру заслуженого лікаря України, ця сердешна жіночка не здогадалася б ні за що на світі.

По-перше, антураж. Увесь невеличкий коридор заставлений якимись банками — порожніми і з консервацією, китайськими торбами у клітинку, кошиками, пакетами, ящиками з розсадою і всіляким мотлохом. Ненав’язливий аромат a la shosvkhatisgorilo. Вона не любила готувати — і плита відповідала їй взаємністю: завжди щось підгорало. При цьому навіть сильно підгорівше, аж чорне, ніколи не переміщалось у смітник. Йшло на стіл з єдиним беззаперечним аргументом: «воно хароше». Через тиждень, якщо воно не з’їдалось, аргумент видозмінювався до стадії «воно ще хароше». Викинути їжу особлива людина не могла. Ніколи. Пережила Голод 1947 року.

По-друге, сама господиня царства торб і банок і її прикид. Яскравий макіяж по останній моді Новоукраїнки. Малинові губи. Блакитні тіні на очах. Великі окуляри на півлиця в оправі часів XXII з’їзду КПРС. Звісно, ми час від часу дарували їй нові, але то були «в гості і на роботу, а в цих мені зручніше». Прикид — …о, баба Люда, коли збиралась в село (термінологію «на дачу» не толерувала) могла б бути моделлю для колекцій от кутюр Джона Гальяно. Сині штани-трєнікі (від діда, який помер за десять років до цієї розмови). Біла майка-алкоголічка (теж дідова). Сорочка в оранжево-чорну клітинку (колись в ній ходив мій брат). З підкачаних трєніків виглядають ноги в аліганцьких чорно-прозорих колготках. Взута у чорно-білі туфлі, в яких я ходив в 5 класі. На голові — зав’язана на сільський манір хустка з яскравим синьо-червоно-жовто-зеленим орнаментом і написом Louis Vuitton (де була помилка — вже не згадаю).

І от стоїть ця гранд-дама колгоспного гламуру, королева трьохлітрових банок і розсади з помідорами, та й каже жіночці, яка збирає гроші нібито на лікування дочці:

-Що саме по гінекології?

Та аж розгубилась:

-Ой, я не знаю…

-Довідку покажіть.

Уважно читає. Думає. І причитає сама собі, ніби замріяно:

-Ти диви… Ти бач… Це треба ж…

Їй Богу, лікар, який зустрічає цікавий діагноз, нагадує художника, який вперше побачив оригінал Тіціана.

-Це не гінекологія. — винесла суворий вердикт бабуся в чудернацькому вбранні, чим повергла страждалицю в ступор, і продовжила після театральної паузи, трагічно: — Це дерматовенерологія. — а далі тихенько, ледь чутно (може, мені, швидше — сама собі), причитаючи: — Вперше в житті бачу такий діагноз. Вона шо, з нєгром яким парувалась, чи як? Коли я вчилась в медучилищі, то вчителька не могла в Ковелі знайти живий приклад навіть сифілісу. А тепер шо? Бач, як рознесли заразу…

-А нехай ти де! — сказала Афанасівна (це була її улюблена лайка) і взялась крутити циферблат міського телефону в пошуках порятунку нещасної жертви африканського кохання. Її мати стояла очманіла, з подивом слухаючи, якими медичними термінами оперує господиня цього дому.

Після цього ми ледь не спізнилися на автобус, який їхав з Рівного в село Новоукраїнка. Мусили бігти. Вдванадцятьох: баба Люда, згадана вже її подруга баба Ганя, палиця баби Гані (з якою вона пересувалась та іноді била нею сусіда-п’яничку), я і вісім торб баби Люди, наповнених порожніми трьохлітровими банками. Була п’ятниця. І я знав, що у неділю ввечері, коли ми будемо вертатися, я буду тарабанити ці нескінченні торби з пустими банками (Афанасівна любила слово «слоїк») назад. Так було щовихідні, коли ми їздили у село. З року в рік. З чим були пов’язані міграції виду banka triohlitrova porojnia баба Люда мені так і не пояснила. Та хай. Не мого розуму діло.

***

Господи, як же мені не вистачає цих поїздок в село з вісьмома торбами…

Присоединяйтесь к группам «Обозреватель Блоги» на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Let’s block ads! (Why?)